Чом Ви плачете тут, нерозумна, самотня кокеточко,
Кокаїном розіпнута в мокрих бульварах Москви?
Вашу шийку тоненьку ледь-ледь прикриває горжеточка,
Полисіла, обскубана, мокра і смі́шна, як Ви.

Осінь Вас отруїла дощем і сльотою журливою,
Вам не важко сплигну́ти у дур — Вас ніщо не трима…
Коли ж Ви помрете́ тут, на лавці, такою жахливою,
Ваш фіалковий трупик закутає в саван пітьма…

Тож не плачте, не варто, моя безпорадна кокеточко,
Кокаїном розіпнута в мокрих бульварах Москви.
Краще зразу чимдуж зашморгніть-но на шийці горжеточку —
Йдіть-но з Богом туди, де ніхто не спитає, хто Ви.

1916

Ірині Н-й

Я боюсь до нестями й кохаю завзято
Ваше ніжне ім’я і сльозу.
О Ірен, як від чар, я тікаю від свята,
Що заплетене в Вашу косу.

Я обожнюю Ваші вибагливі руки,
Польську кров голубих королів.
І обличчя бліде, що до захвату й муки
Обпалив мій розпачливий спів.

Хіба можна забути ці плечі дитячі,
Цей заплаканий ротик гіркий?
І вимову шляхетну, і гордую вдачу,
І тремтіння натомлених вій?

А ці брови крилаті? А лоб Беатріче?
О, як важко любити, авжеж,
В нашім світі, де правлять манери і звичай!
О, як важко любити без меж!

Полотніти, терпіти і ще усміхатись
І, затиснувши серце в кулак,
Назавжди? відректися й тихенько забратись,
І журбу сповідати відтак.

Ні, не можу, не хочу, не буду — тим паче!
Хай же станеться згубна ця мить:
Я Вам кидаю серце зі сцени, як м’ячик, —
Ну ж бо, пані Ірено, ловіть!

Янголятка живуть в мене вдома,
Серед білого дня завелись.
Все тепер видається чудовим,
Все, над чим я сміявся колись.
Жив я, каюсь, шибайголовою,
Та жона все до рук прибрала.
Не рахуючись зовсім зі мною,
Двох дівчаток мені привела.

Я страшенно був проти спочатку:
Пелюшки остогиднуть адже…
Але в серце залізли дівчатка,
Як кицюньки у ліжко чуже!
І тепер я гніздечко звиваю
З новим сенсом, як птах навесні,
Над колискою часом співаю.
Так співаю, аж дивно мені:
            Донечки, ягідки,
            Ясочки мої!
            Де ж ви, нічки лагідні?
            Де ж ви, солов’ї?

Сонця ясного й світла багато
У житті буде в доньок моїх.
Головне ж — будуть знати дівчата,
Що є дім і Вітчизна у них!

Накупую їм іграшок всеньких,
На ялинку — зорю золоту…
І якихось душевних стареньких
Спеціально для них заведу,
            Щоб народних пісень їм співали,
            Щоб розказували їм казки,
            Щоб дитинство завжди пам’ятали,
            Щоб тихенько спливали роки.
Я, щоправда, поста́рію скоро,
Але ж в мене душа молода!
Аби Бог не був надто суворим —
Хай мені Він подовжить літа!
            Виростуть ягідки.
Донечки мої!
Будуть нічки лагідні
В них і солов’ї!

І закриють донечки
Віченьки мої,
Цвинтарні співатимуть
Батьку солов’ї!

1945, Москва

О сонячний, сонячний раю!
На пляжі з Люлю, сам не свій,
Я наче маленький гасаю,
Сп’янівши від сонця і мрій.

Люлю з мавпеням бешкетує,
«Хвилинкою» кличе мене
І знову зі мною пустує,
Й повторює тільки одне:
            «Ну постривай, ну постривай, Хвилиночко,
            Мій хлопчику-цяця ясний!
            Бо любов — лиш…від бублика дірочка,
            Це лише забаганка весни».

Ми в серпні, прощаючись в парку,
Приховуєм горе своє —
Як діти, ридаємо палко,
Бо осінь уже настає.
Немов нерозумне малятко,
Я плачу, рахуючи дні.
Люлю ж як ласкаве котятко
Утішливо каже мені:
            «Ну постривай, ну не плач, Хвилиночко,
            Мій хлопчику-цяця ясний,
            Бо любов — лиш…від бублика дірочка,
            Це лише забаганка весни».

1914—1915

На сонячнім березі моря,
Одягнута в легку блакить,
Красуня — примхлива як доля —
Давно мою душу ятрить.

Під синій berceuse океану
На жовто-лимонній землі
Уперто, ласкаво старанно
Для неї співаю в журбі:
«Мадам, що тут можна додати?
Ви в піснях почули мене.
Не треба так довго терзати
У літо таке чарівне!

Чекаю Вас знову і знову
І гину в нестримнім вогні!
Коли ж Ви промовите слово,
Відкриєте серце мені?»

Вона ж закидає натомість,
Не стримуючи куражу:
«Вам слава пішла не на користь.
А втім… я Вам завтра скажу».

Давно спорожніли тераси
І з пляжу кабінки звезли,
І навіть рибальські баркаси
Далеко у море пішли.

І сумно відтак на світанку
Прощались зі мною пташки.
А в жовтні я їй наостанку
Сказав в безнадії важкій:
«Мадам, уже осінь довкола.
Вже падає листя в чаду.
Врожаю обтяжливі грона
Жовтіють в самотнім саду.

Чекаю Вас знову і знову
І гину в нестримнім вогні!
Коли ж Ви промовите слово,
Відкриєте серце мені?»

Вона через силу сказала,
Сховавши придушений крик:
«Я Вас надто довго жадала.
Вже пізно… Прощайте на вік».

1930
Цоппот, Данціг

В вечірніх ресторанах,
В паризьких балаганах,
У електрично-вбогому раю
Всю ніч ламаю руки
Від лютості та муки
І для людей романсики скимлю.

Дзвенять, гудять джаз-банди,
І злі та дикі мавпи
До мене свої писки пнуть бридкі.
А я, кривий та п’яний,
Їх кличу в океани
І кидаю в шампанське їм квітки.

А коли наступить ранок, я бреду бульваром сонним,
Де від мене утікає з переляку дітлашня.
Я старий і хворий клоун, я трясу мечем картонним,
І в моїй з фользі короні помирає світоч дня.

Дзвенять, гудять джаз-банди,
Танцюють дикі мавпи
Й шалено зустрічають Новий рік.
А я, кривий та п’яний,
Заснув за фортеп’яно
Під це жахливе гупання і крик.

На вежі б’ють куранти,
Пішли вже музиканти,
Ялинка допалала до кінця.
Свічки лакизи гасять,
І тиша вже на разі,
Та я ніяк не підведу лиця.

І тоді з ялинки раптом вмить зіскочив жовтий Янгол
І сказав: «Маестро бідний, спокій Ви б собі дали.
Кажуть, що по ночах в кублах Ви виконуєте танго.
Навіть там у нас, на нагорі, всі здивовані були».

Я від сорому та болю затулив лице руками
І від слів жорстоких фраком гіркі сльози витирав.
А на синім небі зорі догоряли в Божім Храмі,
І печальний жовтий Янгол тихо танув і зникав.

1934
Париж

Ваш коханець скрипаль, він старий і горбатий.
Він Вас дико ревнує, не любить, гнобить.
Та лише він заграє «Концерт Сарасате» —
Ваше серце, мов пташка, співа і летить.

Він альфонс за призначенням. В нього секрети,
Добре знає, як з жінки зробити «зеро»…
Та лише засумують його флажолети —
Він закоханий принц, він шляхетний П’єро!

Він зім’яв Вас, зламав, ошукав, так зугарно
Femm de luxe перекинувши на femm de chamber.
І давно вже не модний і дуже вульгарний
Ваш кротячий жакет з легким запахом амбр.

У манерах, в лиці почали проглядати
Неохайність, недбалість і грубий смішок.
Хіба можна так гірко, так зло глузувати?
Хіба можна безжально топтати бузок?..

А коли після пещень його хамуватих
Десь в кутку Ви ковтаєте сльози і щем,
Він зіграє для Вас свій «Концерт Сарасате»,
Від якого душа закривавиться вщерть!

Непотрібна і хвора, потворна й пузата,
Що його прокляла, і себе, і любов, —
Ви прощаєте все за «Концерт Сарасате»,
До нестями, до болю кохаючи знов!..

1927
Чернівці

Йдуть помалу, зітхаючи, дроги
І, поснулі, повзуть під укіс.
Коло самих криниць на дороги
Із журбою Христос задививсь.

Віє вітер в степу молдаванськім!
Як співає земля з-під коліс!
Мені легко із серцем циганським
Мандрувать без кохання, без сліз!

Впізнаю краєвиди і зблизька
Бачу стільки споріднених рис!
Мене ластівки, мов гімназистки,
Проводжать на концерт узялись.

Віє вітер в степу молдаванськім!
Як співає земля з-під коліс!
Мені легко із серцем циганським
Мандрувать без кохання, без сліз!

Я радію далекому дзвону
Вздовж Дністра у зеленім гаю
І на березі аж на тамтому
Рідну землю свою впізнаю.

Коли вщухнуть берізки тремтячі,
Засинатимуть поле і гай,
Як щемливо крізь сльози гарячі
Хоч поглянуть на батьківський край…

1925
Бессарабія

В провінційне містечко,
Де жили Ви дитятком,
Навесні із Парижа
Надійшов туалет.
Ви в цій сукні печальній
Видавались Орлятком,
Були схожі на герцога,
На казковий портрет.

У цій сонній дірі Ви у мріях дерзали
Про бали, про пажів, про кортежі карет
І про те, як в палаючім давнім Версалі
З мертвим принцом танцюєте Ви менует…

В цьому сонному місті балів не бувало,
Не було навіть просто пристойних карет.
Час спливав, Ви поблякли, і сукня зів’яла,
Ваша сукня розкішна «Мaison Lavalette».

Та недавно здійснилися мрії немислимі,
Була вдягнута сукня, фіалки цвіли,
І якісь невідомі, за Вами надіслані,
В катафалку по вулицях Вас повезли.

І на конях сліпих тріпотіли плюмажики,
Навіть попик був дуже люб’язним — ти ба!..
Отже, Ви в бутафорськім смішнім екипажику
Прокотились до Бога на бал.

1917
Кисловодськ