В вечірніх ресторанах,
В паризьких балаганах,
У електрично-вбогому раю
Всю ніч ламаю руки
Від лютості та муки
І для людей романсики скимлю.

Дзвенять, гудять джаз-банди,
І злі та дикі мавпи
До мене свої писки пнуть бридкі.
А я, кривий та п’яний,
Їх кличу в океани
І кидаю в шампанське їм квітки.

А коли наступить ранок, я бреду бульваром сонним,
Де від мене утікає з переляку дітлашня.
Я старий і хворий клоун, я трясу мечем картонним,
І в моїй з фользі короні помирає світоч дня.

Дзвенять, гудять джаз-банди,
Танцюють дикі мавпи
Й шалено зустрічають Новий рік.
А я, кривий та п’яний,
Заснув за фортеп’яно
Під це жахливе гупання і крик.

На вежі б’ють куранти,
Пішли вже музиканти,
Ялинка допалала до кінця.
Свічки лакизи гасять,
І тиша вже на разі,
Та я ніяк не підведу лиця.

І тоді з ялинки раптом вмить зіскочив жовтий Янгол
І сказав: «Маестро бідний, спокій Ви б собі дали.
Кажуть, що по ночах в кублах Ви виконуєте танго.
Навіть там у нас, на нагорі, всі здивовані були».

Я від сорому та болю затулив лице руками
І від слів жорстоких фраком гіркі сльози витирав.
А на синім небі зорі догоряли в Божім Храмі,
І печальний жовтий Янгол тихо танув і зникав.

1934
Париж