Сьорбає липень динями
І помідорами стиглими.
Так себе охолоджує –
Важко вогонь народжувати,
Вогонь здобуття ідеалу
Єднання людей… Чимало
Билось над цим пророків,
Філософів поодиноких.
Не страдники – діти радіння,
Мов смолоскипи нетлінні,
Що йшли на вогнища страти,
Єднались з юрбою і катом
У пломені, а не згарищі…
Насправді, чадили там звалища
Непотребу людства цілого –
Страхів, забобонів чергових.
І дотепер бояться.
Замкнулися в сектах, у націях,
Країнах, квартирах…клозетах
(обмежений простір у мить
Якусь врешті-решт смердить),
Вивчають життя по газетах.
Повзучи до ікон священних,
Одне одного душать у чергах.
В ім'я справедливості божої
Радіють із бід душ ворожих…
Єднання ж – мов гра у сватання:
Чи не з послідующих ти, брате мій?
Чи є за душею… крім долі?
Чи ти у своїй, дівко, льолі?
Тобі все любов та братання!
Згоряє липень останній
Тиждень, і серпень над нами
Засьорбає вже кавунами.