Нема всесвітнього жалю,
Лишень окремий згусток болю.
Бо кожен плаче за свою
Біду, він плаче…за собою.

Жалієш іншого? Хіба?
Страхи ти власні проектуєш.
З цієї темряви журба,
І ти наосліп в ній крокуєш.

Бажаєш іншому добра,
Ропою сліз його обливши?
Ятрить та сіль, росте діра
У нього в серці, ґвалт зчинивши.

І знов поплачемо? І знов?
Так плакатимемо до скону?
Всесвітньою лише любов
Бува і буде за законом

Самого дива, що життям
І зветься, і усім дається.
Радій і назавжди затям:
Де радість — там і щастя б’ється.