Любій мамі на день народження

Секрет про маму в мене є,
Хоч він не унікальний,
Та якщо зле мені стає,
Він сонечко вмикає.

Я з ним світлішаю в думках,
З ним радість моя глибша.
Він завжди був і не зникав.
Він мамин був раніше.

Я з ним упевнена в житті,
За будь-кого багатша.
Хоч як на світі цім живи,
Та без секрету важче.

Секрет мій любить доброту,
Бо добра наша мама…
Я мамин хист в секрет вплету —
Хист бути серцем з нами…

Секрет про маму — мамин цвіт,
Що в добрих дітях квітне.
Якщо ж в тобі він б’є мов дзвін —
Стаєш ти храмом світла.

І все це мамі завдяки —
Бо наша мама чиста!
Про нас святі її думки
Стають ділами істин.

Лиш усвідомлення про те,
Що мама — добрий янгол,
Вмить всі нещастя відведе
І рученьку простягне.

Її це рученька жива,
І тепла, й щира-щира!
Премудрі мамині слова
І мир, і спокій чинять.

Секрет мов скарб — його люблю,
Бо він про нашу маму…
На честь її цвіте салют
В пів неба-океану.

Секрет на цілий світ розцвів:
Хто в світі мами не любив?

13.06.2021 р.

Щоб гармати не стріляли,
Вдарте в струни, кобзарі!
Небеса і ті охляли
Без правдивих дум землі.

Вийде, пісне, в світ широкий,
Думкою сягни за край,
Мирністю щедрот глибоких
Людство зморене єднай.

Лицарям звитяг квітучих —
Без насилля, помсти й зла —
Корогви поший летючі,
Вигаптуй небесний знак:

Доброти людського серця,
Мудрості і всіх чеснот.
В душах чистота озветься —
Опритомнює народ.

Заживе Дитям жаданим —
Матері від Батька даним.

Лети, моя Україно!
Услід за ластівками лети!
Земле рідна, любове наївна,
Сонцедайно твори і рости!
Я бачу лани налиті —
Ниву Духа в дерзанні вогнів.
А дівчата, жінки і діти
Вічно йдуть і ідуть з полів…
Лоно Матері — наша святиня,
Мироносичний дар Україні.

Не на Україну, не до неї
Слід молитись, плакати й благати.
Є Духовна Матінка всієї
Нашої землі — це Божа Мати.

Допоможе лиш Вона єдина
Україні й іншим добрим землям.
Тільки Та що в дусі нас зродила,
Дасть нам мир і спокій, Слово тепле.

Та не ритуальна, не церковна
Псевдоматір крижана й дистантна,
А проста Матусенька народна,
Наша Спаса Добра й Благодатна.

Повністю віддай їй душу й серце —
Тож дозволь Їй вести тебе, друже,
І побачиш, що журба минеться,
І відчуєш, що стаєш ти дужим.

Матінка — це совість непідкупна
У твоєму серці доброчеснім,
Це здоров’я, доброта могутня,
Що росте в тобі мов сад небесний.

Матінка — це прагнення цнотливе —
Жити в чистоті, великим братством,
Відкидаючи підступне, хтиве,
Хитромудре і гниле вар’ятство.

Матінка — це тільки добрі вчинки,
І думки і вустонька беззлобні.
Двері у нове життя відчинить
Відцурання зла в будь-якій формі.

Бо нема в Батьках наших Небесних
Ані плями, ані краплі лиха.
Зло не притаманно їм і щезне
В нас — у їхніх добрих чуйних дітях,

Тільки слід щодня, щораз добріти,
Бачити тверезо, розрізняти
Де добро, де зло… І знову дітям
Допоможе в цьому Божа Мати.

Тож без Богородиці — нікуди!
Земля-Мати — іпостась Матусі.
Земнородні, українці, люди —
Всі нарешті визнати це мусять.

І обрати: путь за Звіром хтивим,
Чорною Змією, за обманом,
Ситим споживацтвом до рутини
Виродження, війн, хвороб, нетями;

Чи піти назустріч добрій долі —
До Батьків Небесних Добробожих,
Слідувати Їхній святій волі,
Намагатись бути на них схожим.

Щастя у єднанні Землі й Неба,
І коли не сироти ми діти…
Мачухи-зміївни нам не треба
З хижістю законів цього світу!

Бо Даждьдоброматінка — Державна:
В центрі серця й всесвіту людини.
Без народження удруге марно
Дочекатись слави України.

«Одного бажаю, — каже Мати —
Щоб, як я, ви люблячими бу́ли —
Щирими, простими, мов ягнята.
І Христос казав в часі минулі:

Без другого народження — з високості
Від Матері Непорочного Зачаття —
Неможливо йти шляхом духовності,
Тим, що я для вас накреслив, браття».

У підколінниках дівчинка прикарпатська стояла.
Сердешна, сукенку квітасту поправляла.
І прозирала крізь велике око об’єктива
Свою долю майбутню:
хоч не просту, та щасливу.
Бо нема в світі
правдивіших оченят, ніж в дитини.
Тими очима
молиться все життя до Бога людина!

Чекати на шлюб,
на дітей, потім і на онуків чекати?
Душа має тут
На Землі вільним птахом щомиті літати.
Чи має її щось постійно
У спину ліниву штовхати?
Тому і не дивно,
Що загнані ми, мов шкап’я біля хати.

Не атракціон тут, не цирк,
Не для витрішків нас народили.
І не для розваг полем цим
Нас, не ми себе, тут засадили, —
Але проростати! —
Не гнити-сидіти в чеканні погоди —
Ми маємо стати
Продовженням-квітом Землі перед Богом.

Чекати на шанс
Чи на долю нову для країни, нащадків?
Нічого ніхто нам не дасть.
Ми — Земля, ми багатство її, її статки.
Людина Землі —
Найцінніше, що є в очах Матері й Батька.
Небесні Батьки
Бачать людство всесвітнім, своїм, не безхатьком.

Ну ж бо́, уставай,
Розцвітай, найпрекрасніша земле-людино!
Ти бого-земля
І з тобою у спілці рослино-тварина.
Оновлюйся миром,
Бо ти божество, що не знає упину.
Безсмертям вимірюй
себе і окрасу землі — Україну.

Людино, ти світло! —
Таким тебе батько небесний замислив
І трьом добрим звичкам
Навчив, трьом ключам життєдайно-корисним.
Трьом першо-важливим речам,
Що женуть зло і страх, очищаючи простір,
Прозорим і чистим життям
Виявляється істинне щастя на прозір:

Це — думати тільки про добре,
Казати й робити так само.
Думки-слова-дії — наш обрій
до Батька Небесного й Мами.
Ми — діти богів найдобріших,
Тож по-божому нам і вчиняти:
Зігрій, добра думко;
Утіш, добре слово;
Зціли, добра справо завзята!

Люби, добра думко;
Рясній, добре слово;
Твори, добра справо завзята!

Пісень українських скромно співаємо
На два голоси по телефону з мамою.
Доки пісня душі народу триватиме:
Душа житиме, а життя — не вмиратиме.
Мама співає у тайзі архангельській,
А я під Києвом верхнім голосом — янгольським.
Вважайте, цілий ефір світовий задіяно —
Запнуто тканим орнаментом-видивом!
Мама живе під Плесецьким космодромом.
Каже,
Запускають ракети у космос знову.
Отже, пісня наша ясни́м чорнобривцем
Сягає далеких зір в російській глибинці.
На противагу токсичному аеропаливу
На перехресті світів зблизька і здалека
Слово як у віночку — в музичній синкопі —
Чистить повітря і благодаттю кропить.
Мама співає на обертонах совісті.
Північ — це не Росія, а Русь наша болісна.
Опік морозний Гіпербореї давньої…
Я розмовляю з Руссю, неначе з мамою.
Північ — Голгофа і заслання народові.
Море нудьги під боком, під Богом ходимо.
Люди тут кинуті напризволяще — гинути,
Як на Донбасі, на тулумбасі вибиті.
Горнеться спів білим мохом до костяниці.
Вже без кайданів летить наша пісня птиця.
Стелеться наспів одвіку на краю світу —
Вкраїнської не забували в обіймах санскриту.
Резонансні сосни — бо щоглові, корабельні —
Розносили думу нашу сплеском джерельним.
А наша правда — була, є і буде,
Навіть якщо слова її пам’ять забуде:
Серце здригнеться, струну заповітну стисне,
І люди заплачуть, і засміється пісня!

                             Сергієві Ставіцькому

Вітаю, друже! Лицарі повстали,
Загоничі сурмлять: «Сварогів час!»
І орди нагів, кривдників трьохпалих,
Конають в світлі істини нараз.
Розвиднілося, брате, видно обрій.
Роздихалось, нарешті — грудям шал.
І чисте твоє серце, погляд добрий —
Беззлобства вірна зброя і душа!
Ти воїн миру — внутрішній звитяжець,
Уразиш світлом замість куль і стріл,
Бо доброта — ще зброя неосяжна,
Як чистота — незрима, замість крил.
Твої ми побратими, лицариси,
Мандрівники неходжених стежин —
Вітаємо тебе — на перах-списах
Розко́ші фрезій, пахощі жоржин!