Пісень українських скромно співаємо
На два голоси по телефону з мамою.
Доки пісня душі народу триватиме:
Душа житиме, а життя — не вмиратиме.
Мама співає у тайзі архангельській,
А я під Києвом верхнім голосом — янгольським.
Вважайте, цілий ефір світовий задіяно —
Запнуто тканим орнаментом-видивом!
Мама живе під Плесецьким космодромом.
Каже,
Запускають ракети у космос знову.
Отже, пісня наша ясни́м чорнобривцем
Сягає далеких зір в російській глибинці.
На противагу токсичному аеропаливу
На перехресті світів зблизька і здалека
Слово як у віночку — в музичній синкопі —
Чистить повітря і благодаттю кропить.
Мама співає на обертонах совісті.
Північ — це не Росія, а Русь наша болісна.
Опік морозний Гіпербореї давньої…
Я розмовляю з Руссю, неначе з мамою.
Північ — Голгофа і заслання народові.
Море нудьги під боком, під Богом ходимо.
Люди тут кинуті напризволяще — гинути,
Як на Донбасі, на тулумбасі вибиті.
Горнеться спів білим мохом до костяниці.
Вже без кайданів летить наша пісня птиця.
Стелеться наспів одвіку на краю світу —
Вкраїнської не забували в обіймах санскриту.
Резонансні сосни — бо щоглові, корабельні —
Розносили думу нашу сплеском джерельним.
А наша правда — була, є і буде,
Навіть якщо слова її пам’ять забуде:
Серце здригнеться, струну заповітну стисне,
І люди заплачуть, і засміється пісня!