Роботу роблю.
Їжу їм.
Танок танцюю.
Це не тавтологія,
А спосіб існування:
Без мети,
Без страждань,
Без страху.
Це єдиний вид життєдіяльності
(духовно-фізичного метаболізму)
Залишатися живим —
Тобто вільним.

Іноді мене огортає
Нав’язане ще з дитинства
Питання сенсу життя…
І тоді, танцюючи,
Я починаю мимоволі
Справляти враження;
Будучи на роботі,
Я саме перебуваю на роботі,
А не роблю;
Вкладаючи їжу до рота,
Я вкладаю й вкладаю
І не можу насититись,
Бо не просто їм їжу,
А їм з метою отримати задоволення —
Зваблюю шлунок
Все більшими й смачнішими
Перспективами…

Після ось такого способу існування,
А насправді хворобливого хапання
За сенс життя будь-якими засобами,
Я починаю перейматися
Власною зовнішністю;
Мене обсідають стреси на роботі
У вигляді неадекватних начальників;
Я отруюю організм надміром
Продуктів харчування
Й так званими допінгами —
В наявності повнісінька
Залежність,
Хворобливість,
Непевність.
Одне слово, депресія —
Боже! Я не при собі,
А при якійсь
Затоксиченій істеричці
Зі снами-жахами
Й нульовою енергетикою.

Та коли мені набридає
Це жалюгідне плазування —
Уперед! Назустріч смерті! —
Коли я все більше й більше
Бачу навколо себе
Ходячі шлунки,
Маніакальних сплячих красунь,
Роздуті послужні списки,
Які — о жах! —
Навчають своїх рідних дітей
Бути схожими на них, —
Я перестаю їсти,
Припиняю бути на роботі,
Навіть будь-як рухатися…
І — хапаюсь за роботу,
Як за рятівний круг,
Пірнаючи в його буцімто
Порожню середину,
А насправді в концентроване
Коло зосередження на самому процесі,
А не на результаті.

І тоді раптом помічаю, що я
Роботу роблю,
Їжу їм,
А танок танцюю.
Без мети,
Без страждань,
Без страху.
Тобто — люблю любити.
І поступово, трохи із запізненням
Як осяяння «вибухає» мета:
Народжується наднова —
Зірка мого нескінченного,
Безсмертного,
Дивовижного
Життя.

2016