За тополю хмарка зачепилася —
Чи красі позаздрила земній?
Тільки з нею й небо зупинилося,
І наскочив звідкись буревій.

Гнув, ламав він дерево зурочене.
І не знала хмарка, далебі,
Що робити, як дивитись в очі їй —
Змученій посестрі по біді.

Сповнилась слізьми хмаринка скрушная
І дощем бідненьку сповила,
І відразу небо з місця зрушило,
Вітер вщух і райдуга зійшла.

І постала поруч із тополею
Жалібна берізка, мов струна:
Білий стовбур вирізьблено болями —
Ось тобі сповна
Краса земна!