В якихось сиротинцях по світах
Живуть мої не вирощені діти.
Я уві сні поллю їх, наче квіти,
І пригорну крильми, неначе птах.

Зриваючись думками у політ,
Гасаю з ними в зорях недосяжних!
Вони ще вчать мене ковтати лід
Недолі — серця полум’ям відважним.