З тареля тріснутого їла,
Чіплялась ложкою за злам —
За зморшку цю закам’янілу
В гладеньких площах порцелян.

Немов би однієї з Парок
Це волосинка впала тут.
І передчула я, як вдарить
По карку перший її прут.

І зазирала крізь прикмети
В кривих нерівнях половин
У цю хвилясту цівку Лети,
Що утекла з небесних ринв.