Зайка вушка не вдягнув,
Бо вдягнути їх забув.
Йде, насправді ж — спить ще.
Та ще й дощ періщить.
Ми в далеку путь йдемо —
Казку дітям несемо.
Я казкар, її складаю,
Зайчик же розповідає
Мокне зайка в напівсні.
Хіба чує він? — Та ні.
А вертати — далеченько,
Бо ж домівка не близенька.
Що ж робити з ним мені?
Дам-но вуха чарівні.
Бо як раз такі я маю,
При нагоді й сам влягаю…
Щоб почути, як травичка
Розмовляє,
Як криничка
З зорями плека прибій —
Ті ж відбилися у ній.
Дивні вушка не із вати,
Не колькі, не волохаті.
Вони зіткані з пилку,
З ароматів із садку,
З добрих вчинків,
З добрих слів,
З добрих усмішок…
Їх сплів
Не мольфар, не чарівник,
А любові провідник.
В кожному живе цей вогник.
Хто ж його плекати згодний —
Той почує казку
Й не зна поразки
У втіленні добрих мрій…
Бережи ж цей вогник свій —
Не обманюй, не хизуйся,
На товариша не дуйся,
І чужого не бери,
Не вживай, і не кури;
Людям помагай по змозі,
Будь уважним на дорозі;
Не знущайся над слабким,
Будь поблажливим із ним;
Не займай істот живих,
Добрим другом стань для них —
Для кота й комашки,
Квіточки й пташки,
Для струмка й травички,
Озера чи річки;
Не засмічуй землю й воду —
Друже, бережи природу,
Бо вона — твій рідний дім.
Будь господарем у нім.
Що нічого не псує,
А будує і дає…
Будь веселим і завзятим!
Зайчик став таким, малята?
Подивіться же, як сяють
Його очі! Очі знають,
Що краса у світі є.
Вогник в серці не вгає.
Світить він в тобі завжди,
Якщо добрий, чуйний ти.
Що ж часу не гаймо,
Вушка одягаймо —
Вушка гарні, чарівні
На тобі і на мені.
Ми їх заслужили,
Бо добро робили.
Вушка гарні, чарівні
На тобі і на мені.
Радість у душі палає!
Зайка весело стрибає!

2017