Вже зима. І дерева у сніжній веселій накидці.
Та не віриться, що в цю країну загляне Різдво.
Мій кумедний маестро щоранку так жалібно грає на скрипці,
За вікном в кучугурах співає мені Божество!

А колись мені дуже хотілось дитя золотого,
А тепер постаріти бажаю й податись в ченці
І молитися біля притворів печально і строго
Чи то, може, співати, як зараз, співаночки ці!

Все насправді не так, як гадаєш під місячні звуки.
Зрозуміло, що зараз нікуди я і не піду:
В мене купа боргів, є собака, коханка і муки —
Все це дим без вогню… не до серця і не до ладу!