Ви стояли в театрі, в кутку, за кулісами,
Й поза Вами лиш чути одне —
Перукар і суфлер, і актори з актрисами
Потихеньку сварили мене.

Дехто злісно шипів: «Молоде, та вже навчене!
Ось хто вміє за носа водить!».
І тоді Ви сказали: «Послухайте, братчику,
Чи не можна мені Вас любить?»

Пам’ятаю лиш, після вистави успішної,
На вокзалі уклін Ваш м’який.
Ви були того вечора дуже вже ніжною,
Як лампадки промінчик тонкий…

Ну а потім — міста, степ, шляхи, балаганчики…
Я забув найдорожче, що в серці тремтить.
Тільки фраза й лишилась: «Послухайте, братчику,
Чи не можна мені Вас любить?»