В мене є мишенятко. Товариш негаданий,
У кімнатці моїй, що нагадує склеп,
Він хитається, п’яний від шипру і ладану,
Та гризе від нудьги і стрічки́, і мій креп.

Він живе під диваном і слідкує, здивований,
Як у нього вже декілька днів на очах
Неминуче й завзято, як принц зачарований,
Я журбу сповиваю в шістьох дзеркалах.

І щовечора з-за шифон’єрки дешевої
Друг єдиний, звіря молоде,
Делікатно просуне свою пичку рожевую
І, тактовно зітхнувши, за ріг відійде.

Я кормлю його кексом й плітками вчорашніми
Про коханців Марі і про «Танго-Гашиш»
Або просто ділюся останніми враженнями,
Як невдало я з’їздив улітку в Париж.

А коли я засну — він вже у передбаннику
І читає на стінах всю цю милу брехню,
Ці дурниці, що пишуть мені на стрічка́х шанувальники
Про П’єро і про те, як я гарно скимлю.

І не бачить ніхто, як від туги нестримної,
Наче вітер самотній в осінніх полях,
Через злого, малого дівча примітивного
Помираю в шістьох дзеркалах.