Берізко, стрижень мого щастя,
Стрункого злету в листі днів!
Тонка, тендітна, як у казці
Красуня — принц таку зустрів.

Тобою надихнусь у скруті,
Коли чигає буревій.
Незламна дівчинко, прикуті
До тебе всі птахи надій.

Твоєї радості навчаюсь —
Білієш будь-що й будь-коли.
Не фарби, не тим більше чари
Дівочу милість зберегли,

А ніжносерде, білокоре
Тремтливе літепло сльози.
Навшпиньках потягнулась вгору —
Все зайве вітер обтрусив.

2007

Іду до мрії, як до Бога.
Без фанатизму, без плачу.
Свій крок — коли вже неспромога —
Замилуванням доточу.

Руйнують вирячені очі
Крихку реальність молоду.
А опіки від сліз зурочать,
Як кличе сміх гіркий біду.

О, забобонність вузьколоба,
Чимало душ людських звела!
Немає пристріту, пороблень.
Є вічний страх — чекання зла.

Темнота хай бере на кпини:
Мовляв, щодня в дурних весна.
Не правда! Мрія — мов дитина,
Яку Господь у світ послав.

2007

Між нами тіснява кохання,
Жага злучитися в одне.
Подолана межа остання —
З ребра в ребро, в понад земне.

Ми хрестиками помінялись.
Цей вчинок клопоту завдав,
Бо ж і святі наші з’єднались —
Свята Лариса та Будда.

Спочатку світ обох утратив,
Безсилих двох напівлюдей.
А потім стріли батько й мати
Істоту сонячних дітей.

2007

Привіт, мій принце незбагненний!
Моя щасливочко руда!
Із моря наших сліз натхненних
Дзюрчить вода — жива вода!
По краплях йду у світ за очі,
Вся сиротами узялась.
У темряві зажур пророчих
Для тебе світлом запаслась.
Хоч з мене, із живої, шкіру
Здирає світ — та не впіймав!
Оголена і непокірна —
Таку мене ти покохав!

2007

Геть, осуде, з голови!
Не буде наді мною
твоєї руйнівної влади.
Розчахую груди
незлобливій відповідальній
лагідності…
Амінь.

2007

Уперше нібито живу…
Зійшовши з каруселі плину.
І так не звично під брову
Свідомості рівняти глину
Буття свого — того бичка,
Що чуйним дотиком довіри
Торкається живої ліри —
Зіскакувань душі з гачка.
Любов вбива людину ветху,
Обіддя з колеса зніма.
Живу, вивчаючи абетку.
Пасу бичка, пасусь сама.
Дивлюсь здивовано та щиро —
Уперше слухаю життя:
З відвертим, сповідальним миром;
Без страху й болю каяття.

2007

Видряпався бедрик
на вершину Осені
й тримається
двох цяточок
на власній спинці —
зітхання ніжності
та подиву з краси,
що відкрилася йому згори…
Перед такою
відчайдушно закоханою
комашкою
й сама Зима
зніяковіла —
відступила подалі,
свої кахи морозяні й дмухи
мовчки ковтаючи…
Слава закоханим!

2006

Мої світи десь близько…з підвіконня
Їх видно…он краєчок голуби
Щоранку топчуть. Бачу я спросоння,
Як гало снів зникає навкруги.

Ряба імла осіннього зітхання
На позіхи бере замерзлий люд…
Моїх рядків ліричне хайкування
Обладнує незримий п’ятий кут.

Сліпуче від закоханості небо
Атлантами здіймаємо удвох…
І в музиці, ще з райської потреби,
Розкошами лоскоче вухо Бог…

Мої світи!
І ти із них!
І ти!

2006

Чи завинила,
Чи то набридла…
Вщухли чорнила,
Висохла ринва.
Небо нам більше
Не помагає.
Рана завширшки
Долі — вмираю?

2005

«В саду гуляла, квіти збирала»

(стройова пісня курсантів на ранковому
та вечірньому маршах)

Під гарчання
стройових курсантів
день почала,
вечір загасаю.
Під «в саду гуляла»
півжиття так:
перспектива млява —
мрієпади.
А кого любила —
не до пари.
Вщент збідніла,
з рук впустила чари.
Не півцарства
та коня в придачу —
по-лица́рськи
Цілим світом трачусь.
Ще тобі
дівча шлю молодого,
а собі
не лишила нічого.
Йду вже по
новій планеті «Безвість».
Ось на двох
і поділили всесвіт.

2005