1

Бадьорий крик півня провістив неділю. Це був сонячний, гарний недільний ранок. Коли півник упевнено заспівав вдруге, на кухні вже радісно шкварчала яєчня. Любоньці подобалося, коли матуся подавала їй «у білих хмаринках два сонечка», в які можна було мочати хліб і жувати його, закусуючи хрусткими краєчками білка.

А на обід бабця приготувала курячий бульйон і до нього пиріжки з м’ясом.

Уся родина з ентузіазмом пообідала і неспішно розбрелася по кімнатах трохи відпочити, адже увечері чекала на них святкова церемонія з гостями й шашликами, а це вимагало певних сил й відповідного настрою.

Урочиста вечеря справді вийшла святковою: приїхали радісні гості з подарунками — бо ж Любонька була іменинницею. Шашлики пахтіли на всю округу. До ночі не вщухали то гомін веселих теревенів й бравурних тостів, то пісенний гул караоке, під кінець вони перемішалися, збиваючись у густий коктейль із спотворених звуків, ароматів та емоцій.

Коли ж свято закінчилося, гості пороз’їжджалися, а Любонька, солодко засинаючи у своєму ліжечку, згодом мірно засопла і їй почали снитися дивовижні сни з нескінченними святковими столами, подарунками й щораз новими прибулими гостями.

«Вечір удався, все було на рівні!» — із задоволенням подумала мама дівчинки, збиваючи й так високу подушку.

«Завтра треба свіженьких яєчок назбирати для Любоньки, та й за рибкою всі скучили, пора діда відправити на річку, вдосвіта, нехай наловить», — розмірковувала бабця, вкладаючись спати.

«Ех, забув гостям похвалитися кроликами!» — жалкував Любин тато, лежачи коло мами й почухуючи свій волохатий живіт.

«Хіба ж це шашлики, з поросяти? Баранця тре завести, й не одного», — зітхнув, засинаючи, дідусь.

2

Недільний ранок якось одразу не склався. Півень закукурікав дивно-розпачливо, начебто передчуваючи недобре. Від його тривожного співу курка, що зазвичай гарно неслася, з переляку без пори знесла два дивних яйця. Вдруге півник уже прогорлав аж до печінок, бо дідусь його, виявляється, почав різати на бульйон до обіду.

Тицяючи хлібчиком у жовтки яєчні, Любонька відчула щось ніби неприємне в цьому звичному ранішньому ритуалі, наче це були очі друга. І смак жовтків їй здався якимсь не таким. Вона завередувала й почала вимагати «невчасну» цукерку, однак мама не дозволила, від чого в домі запала глуха тиша незадоволення.

Обідали мовчки. Любонька трохи занедужала, але ж увечері чекали гостей на іменини спадкоємиці…

Дивно, що ідеально приготовлений бульйон мав гіркуватий присмак, чи то був пересолений. І пиріжки з м’ясом теж усім здалися надто жирними й важкими.

Після обіду всі розповзлися по кімнатах подрімати і набратися сил… Тато випив таблетку від живота, мама — від голови, бабця — від тиску. Любонька отримала від бабусі «по секрету» цукерку, а дідусь, щоб притамувати біль у попереку, розтер болюче місце горілкою, не забуваючи при цьому «порадувати» нею й «душу».

По обіді Любонька прокинулася від моторошного виску поросяти. Їй стало дуже сумно, наче сонечко вкрали. Дівчинка розплакалася зо сну. Мама прийшла її заспокоїти й пожаліти, та, помітивши обгортку від цукерки, тут таки посварилася з бабцею. Бабуся гордо пішла до своєї кімнати, зачинилась і довго не виходила з неї.

Надвечір погода зіпсувалася остаточно. Адже ранішні дивно-розпачливі, а потім моторошні крики півня нагнали хмари, а післяобіднє нестямне верещання поросяти, яке наче розітнуло сонне довкілля навпіл, немовби перегнало частину повітряних мас ближче до півночі, звідки повільно ринув на село потік холодних вітрів. Отримавши тиск знизу, вітри розвинули силу спротиву і значно збільшили швидкість свого пересування. Викликана низкою всіх цих подій зміна погоди погано вплинула на бабусин кровообіг, що навіть довелося викликати лікаря…

Надвечір почали з’їжджатися гості, однак через негоду вони були байдужі й нудні. Любонька не покинула вередувати: вона ухилялася від поцілунків дорослих, пручалася, коли її обіймали, весь час вимагала солодощів і кидала подарунки, що їй вручали. Незадоволена поведінкою доньки мама раптом виявила, що в дівчинки температура…

Незважаючи на те, що шашлики були смачними, складалося враження, що вони погано просмажені, а зарізане порося скидалося на кнура — тобто м’ясо вельми неделікатно відгонило.

Дідусь розстроївся і пішов до себе топити лихо в горілці.

Мама посварилася з татом, бо ж він, прощаючись з гостями, не до речі заходився показувати їм своїх кролів. Бідні тваринки трусилися, наче осикові листочки, а одна з кролиць, що недавно привела малят, зненацька пожерла їх на очах оторопілих гостей.

Любоньку тіпала лихоманка, потім у неї почалося марення, в якому їй снився півник, що людською мовою скорботно співав до неї: «Не їж мене, я тобі ще стану у пригоді».

«Невдалий день, — злостиво подумала мама і спересердя штовхнула у бік татуся, що був схропнув, та одразу ж прокинувся.

«Ех, треба було нутрій розводити… Шапки, знову ж таки», — зітхнув тато й почухав бік, що заболів після маминого стусана.

«Все для них робиш, зранку до ночі крутишся, а їм все не так, уже й онучечку побалувати не можна», — дулася на маму бабця, попиваючи заспокійливе, й нервово кривила рота чи то від гіркого зілля, чи то від образи.

А дідусь взагалі ні про що не думав. Напився собі й спав непробудним сном неминайкорчми.

А Матінка-природа оплакувала гірким дощем усіх своїх дітей — і великих, і малих, і сильних, і слабких, і живих, і мертвих. Але вона ще не полишала надії на Любоньку, якій іще продовжував співати півник.

2019 р.