У великому-великому світі дерев-велетнів, великих птахів и великого за чисельністю народу комах знайшлося собі одного дня маленьке Курча. Як так сталося, що воно опинилося самісіньке посеред безмежного царства Лісу, ніхто б не відповів, навіть поважне королівське подружжя Круків, які володіли цим Лісом і вважалися найрозумнішими серед усіх його мешканців.

Та у нашого маленького Курчатка було велике, допитливе серце й двійко уважних намистинок-оченят, що все помічали довкола і за всім цікаві були спостерігати.

Так, наприклад, маленький Дослідник помітив, що звірі в Лісі живуть родинами, і ніхто не залишається на самотині, бо кожен у сім’ї дбає про свого родича, піклується про нього, і всі допомагають одне одному в усьому.

— А де ж моя родина? Моя мама й брати-сестри? — сумно зітхнуло Курчатко.

Але воно не почуло відповіді. Лише від двох веселих Жабок-скрекотушок Малятко дізналося, що в Лісі, окрім нього, ще є той, хто не має родини, — це Лісовик-Самітник, який живе на узліссі — на самісінькому краю Землі — і має одне велетенське вухо. Можливо, через те вухо він і почув щось про родичів Курчатка та розкаже бідоласі про них хоч що-небудь.

Курчатко вирушило до узлісся і знайшло там будиночок Лісовичка. Обійстя самітника було рясно заквітчане дзвіночками, бо старий вже майже осліп, а дзвіночки своїм тоненьким співом попереджали господаря, хто наближається до хати та яких гостей йому зустрічати.

Курча привіталося з Лісовиком — старим Дідом-Вуханем із покрученими руками-корінцями-гілками — і запитало, чи не чув він про його родину, хто вони і де їх шукати?

Дід сумно похитав головою, мовляв, «не знаю», «не чув», але подарував Малюкові маленького ліхтарика, промовивши таке:

— Це не звичайний ліхтарик, що лишень освітлює дорогу. Це — ліхтарик думки! Нехай він завжди буде із тобою. Він має стати тобі у пригоді, бо попереду чекає нелегка подорож. А йти тобі аж до Дракона — володаря Неба. На Землі, на жаль, ніхто не знає, де твоя сім’я, то може Небо щось тобі підкаже.

Тільки-но Курча взяло до крильцят чарівного ліхтарика, як одразу опинилося на Небі, в гостях у Дракона. Але й володар вітрів і дощів Дракон не зміг допомогти Пташечці розшукати маму. Проте крилатий господар Неба порадив відважному Мандрівникові зануритися в світ Води, мовляв, там, в глибинах моря, живе Дядечка Восьминіг, який, певно, знає, де сім’я Малюка.

Курча вже звичним рухом звело ліхтарик вгору, над головою, і горішнє царство Дракона зникло, як і не було. Курчатко ж миттю опустилося туди, куди попрямувала його думка, — на дно морське. Там, на долі, якраз і була країна Дядечка Восьминога — царя над усіма рибами, мушлями й водоростями.

На жаль, і він не знав, хто мама Курчатка, але сказав своєму маленькому гостю таке:

— Всюди ти побувало, відчайдушне Курчатко, шукаючи свою родину: і на Землі, і на Небі, і ось у моїй Воді. Тобі залишилась єдина путь — зазирнути у власне серце. Це останнє місце, незвіданий світ, де ти ще не бувало. Там ти обов’язково знайдеш відповідь на своє запитання. Нумо, сміливіше!

Курча подякувало Восьминогові за слушну пораду і наблизило ліхтарик прямо до своїх грудей, до самого серця, і тут сталося неймовірне! Малятко раптом опинилося на галяві і побачило поряд із великим будинком пишну та гарну Курку з діточками, яка стривожено виглядала з гнізда, та боялася покинути його, бо ж там були її діти. Але когось шукали її заплакані материнські очі. Кого?

Курчатко впізнало в Курочці свою маму і радісно кинулося в її обійми!

Невдовзі воно розповіло неньці і сестрам-братам про свої пригоди. А мама, вислухавши сина, з гордістю назвала своє загублене дитя, яке щасливо знайшлося, Розумним Курчатком. Бо світло розуму допомогло йому стати сильним та розумним.

А ліхтарик думки назавжди залишився палати в допитливому серці Курчатка!

2008