Люблю я протяги –
Душа від них радіє,
Очищується, дихає, цвіте.
Бо свіжість вітру насінинами повніє:
Якесь хороше у душі та й проросте.

А за душею загартовується й тіло
І вже не хоче їсти мертве і масне.
Душа ж дитинна!
Найдобрішому – зраділа.
А все погане
Буйний вітер відверне.

Ой душе-маківко!
Простий дороговказе…
Простий, бо не мудрує: «Як?... кому?»
Простий, бо не додумаємось зразу
Спитати в серця
І довіритись йому.

О невибаглива!
Як перша тиха думка.
Вітри, вітри –
То струни нашим голосам.
Не кумкай зайвого,
Душі за зиск не хрумкай…
Вона ж не сало з часником,
Не ковбаса…

Так і бува…
Марі в болоті підкорились.
Спочатку зжерли свої душі, глитаї,
Тепер твою жують…
Біжи від них, провітрись.
Дружи з душею,
Поринай в її раї…

Не тямлю сорому –
Він в жирних плямах бруду:
Бо душу вибрала – незаймане ягня.
Не тямлю відчаю,
Не лізу в перегуди.
Ягня – захищене,
Не лев і не свиня.

Ягня міцніє!
Не вбивай його в зневірі.
Воно під наглядом із неба.
Придивись:
Нема середнього чогось,
На злого звіра
Осел нещасний перетвориться колись.

Або ягня –
Або хижак!
Не вір про долю.
Або – або…
І вітер, вітер, далебі!
Люблю я протяги.
Адже не знає болю
Храм тіла чистого,
Хвороби не неволять.
Люблю я протяги!
І ти їх полюби!