«Ми задихаємось без слів»                        

Василь Слапчук

Ми задихаємось без слів
І захлинаємось словами.
Тече за лінією брів
Волога думка: «Бог із нами».

Вона завжди, завжди сира.
Її, як зайву, прибирають.
Уже на хусточці діра,
Та знову лаються і лають.

Що і не чують сліз і слів.
Самі уривки від образи.
І пошматованих голів
Линяють сиві дикобрази.

Образа дика, бо глуха
Й німа – нам слів не вистачає.
Цідить крізь зуби, бо суха
Байдужість – смокче і повчає.

А винуватця біль з'їда…
Зніміть, зніміть бронежилета!
Й дізнаєтесь, як він стражда
Від пекла, бо давно живе там.

Бог з нами разом з усіма –
Черствими, добрими і злими.
Порозумітись слів нема,
Простити – заважає слина,

Бо захлинаємось отим,
Що виливаємо довкола.
Із нами Бог, та ми не з Ним.
Він тихо скроплює нам чола.

Він з кожним з нас, та ми втекли
І задихнулись самотою.
А ми…ми навіть не з собою –
Із себе вийшли зі сльотою
Та так нікуди й не прийшли.