Закоростявіла лускою
Немов рибина.
Втрачаю косу, а з косою
І сила гине.

І плаваю, і захлинаюсь —
Гної напали.
Як черепаха просуваюсь
В сміття навалі.

Поголодую, щоб пристати
До бережини.
Пірну русалкою крізь ґрати
Взірців фальшивих.

І знов людиною відчую
Себе, забуту.
Аж зорі всі перелічу я,
Бо знань набуду.