1. ДЕ ТИ, ЛЮБОВЕ ОСЯЙНА?
Де ти, любове осяйна?
Все, що з дитинства я плекала,
Немов та хвиля весняна,
Надіями завирувало.
Де ти, любове осяйна?
Я вже себе не впізна ю.
Пояснення шукати годі…
Умить мов свічечка спалю
Колишню втіху як негоду.
Я вже себе не впізнаю.
(Кода )
Не знати, доле, де ти, де?
Не дихати на повні груди,
Допоки ніжність, що росте,
Могутнім річищем не буде.
Не вірити, що біль мине,
І все що діється — на добре.
Схопити полум’я саме
І… помилитися укотре…
Де ти, любове осяйна?
Я витримаю всі розлуки.
Вступи у серце, мов весна!
Прийди, моя солодка муко!
Де ти, любове осяйна?
Де ти, любове осяйна?
2. НЕВЖЕ КОХАЮ?
Невже кохаю? Зустрічаю день,
Мов пташка — співом.
Як матінка в торбинку покладе
Натхнення диво,
Так і душа ще засвіт на життя
Благословляє,
Щоб не на мить не забувала я —
Весна триває!
Не відцвітуть сади ніколи,
Якщо бруньки пускає доля.
А доля — у твоїх руках,
Коли ти любиш наче птах.
Невже кохаю? За усі діла
Беруся жваво.
Нема в словах ані гірко́ти зла,
Ані потрави.
У цноті дум, у цноті почуттів
Вирує сила —
Життєва вічна сила молодих
І невгасимих.
Не відійде любов і врода,
Якщо не голосно, а потай
Голубиш мир, несеш його,
Не потребуючи свого…
Бо все, бо все на світі маю!
Невже кохаю?!
3. ТОЙ, ЩО ПРИЗНАЧЕНИЙ МЕНІ
Той, що призначений мені,
З глибокими очима істин,
Не має плям, не каже «ні» —
З вогню любові вийшов чистим.
Той, що призначений мені,
Радіє з мого існування.
І вдома, і на чужині
Найперший друг мій і останній.
Мій світочу, мій чоловік!
Тебе кохати — нагорода.
Ти й досі, любий мій, не звик
До розкоші, до насолоди
Одного дихання на двох
І однодумності свободи.
Той, що призначений мені,
Співає серцем добру тишу…
Його побачу і в борні
Вагань усі страхи залишу.
Той, що призначений мені,
Як теплий дощик землю зросить.
Іду немов з рясних ланів —
Заквітчана і довгокоса!
Невинний скарб мого життя…
Не знаю кращого за тебе.
Росту у твоїх горах я —
Ти завжди поруч, як і небо.
З тобою відбуваюсь я —
Бо ти безмежний, наче небо…