Професору народної китайської
медицини Кан-Каю

Китайський шляхтич сьорбає з горнятка
Китайський чай, читає Бо Цзюї
Й сам пише — в дивний осад лихоманки
Життя вмочає пензлики свої.
Та на красуню Лі чекає клято…
Для неї пудру точать цвіркуни,
Занурюючи у пилок крильцята —
В лататтєві намети білизни.
Нарешті прийде Лі у надвечір’я
І повнею впливе у двір і дім…
А друга повня у ставку знічев’я
Її відлунням знітиться слабким.
Аристократ зітхне і голки срібні
З красунчиного одягу вкраде,
Щоби надій метелики блакитні
Пришпилювати завтра до людей.
Але китайський геній теж спочине,
Втомившись… «Бо Цзюї» впаде до ніг…
А цвіркуни страшний гармидер вчинять,
Немов цей світ лишивсь лише для них.