«Люблю бескорыстно и безответно —
как и полагается любить. И — может быть —
даже безнадежно, ибо: увижу ли еще когда?
Люди, когда безнадежно — перестают любить».

Марина Цвєтаєва

Вже сніг не той — непевний, полохливий.
Приліг на мить пухким шматком весни.
Вже я люблю спокійно, в повну силу —
Тотальним монолітом борозни…

Без будь-яких шпаринок для одвіту,
Без сподівань сумнівних та брудних
Таємних закапелків неофіта:
Нестримних дій й сліпих бажань нудних…

Спливаю ширше — річищем без солі
Запеклих сліз, спітнілих хтивих мрій…
Не залишаючи ані кивка по со́бі.