Я себе запрото́рила у далеке вигнання,
Бо відчула міжзо́ряних терезів коливання,
Та не в бі́к добра, на жаль, хитну́лася чаша…
Зло посі́ло тронні зали і нака́зами ка́же.
Тільки при́мус і кри́к та у божницях облуда.
Зло у сі́м’ї зазирнуло — і заплу́тались лю́ди.
Королева недарма́ ма́є силу таємну,
Розчиняти біль і жа́х, живучи безіменно.
Свого імені позбутися і знатного роду –                         
Це́ стати і очима, і вухами народу.
Ледь почую стогін серця, чиєсь побивання —
Поспішаю я туди — у добровільне вигнання.
Хоч мене не впізнаю́ть і не відають, хто я,
Я звільня́ю людей — зачиняю браму горя.
І добрі́шають вони, наче лицарі світла.
Від сліпучих обладунків
                                                тьма́
                                                        о́-
                                                           слі́пла…
Королева, королева в екзилі
                                   На прихованому боці суперцілі,
Чорна магія і мафія безсилі —
                                   Бо наша королева в екзилі.
                                   Коро-коро-королева, королева в екзилі
На прихованому боці суперсили —
                                   Ми вже світимось і ми вже не безкрилі,
Бо наша королева в екзилі.
Коро-коро-королева, королева в екзилі
На прихованому боці суперсили —
Ми віднині живемо́ не рабами,
Бо — наша королева між нами!

Злий облу́дник стягну́в серця́ оши́йником страху,
І просякли ним думки людей, тому́ ві́д жа́ху
Діти пла́чуть вночі, а серед дня́ ніяковіють.
І старі молитви бі́льше як рані́ше не діють.
А коли́ я не змогла уже моли́тися ними,
Я відчула по́клик духу чи то по́тяг до рими.
Написати своє́, словами власного серця,
Я склада́ла вірш, допо́ки страх до ньо́го не вдерся.
І згада́лося не так пророцтво, радше заборона:
«Суперсилу відчу́єш, якщо ски́неш ти́ коро́ну
І підеш у заслання повік інко́гніто зни́клим,
Але ти врятуєш ко́ро-
                                           королі́вство
                                                          сві́тла»…
                                   Ми все шукаємо нашу королеву повсюди.
Ми — мандрівні музики, вчені, воїни і прості люди.
Наводнили світ так звані «вінценосні особи» — самозванці.
Але корона засвітиться лише на справжній вигнанці.
Корона не з дерева, не з глини засвітиться, корона не із золота-срібла,
Але корона з людських страждань, подоланих світлом!