Я не знаю, кому і навіщо це треба,
Хто тримав їх у пеклі в руці нетремткій,
Але ж так невблаганно, і зло, і як-небудь
Їх занурили в Вічний Покій!

Глядачі обережні мовчки кутались в шуби,
І якась бідна жінка, від горя сліпа,
Цілувала небіжчика у знекровлені губи
І жбурнула обручкою золотою в попа.

Їх закидали глицею, замісили болотом,
По домівках пішли балачки розпускать,
Чи ще довго триватиме ця мерзотна гидота,
Бо невдовзі, мовляв, доведеться вже голодувать.

І нікому на думку не спало навколішки стати
І сказати цим хлопчикам, що в державі тупій
Навіть подвиги світлі — лише східці хрестаті
В нескінченні провалля — до нездійсненних Мрій!