Покотилась, покотилась
З Ольчиної ручки,
З ґанку нашого скотилась
Чарівна каблучка.
З ґанку ґудзиком
Скотилась
За кущиком
Причаїлась.

Хто по згубу
Піде?
Цяцю любу
Знайде?

— Я! — муркоче кішка. —
Зачекай-но трішки,
Бачиш, я чатую —
Мишеня пантрую.

Покотилась, покотилась
З Ольчиної ручки,
З ґанку нашого скотилась
Чарівна каблучка.
Покотилась
Без ладу,
Десь вляглася у саду.

Хто каблучку знайде?
Хто ж то з ґанку зійде?

— Я! — це курка квокче. —
Якщо я захочу,
Вам насіннячко знайду
У дворі, або в саду.
А примружу око — враз
І кільце знайду для вас.
Та біжу курчат шукати —
Хтозна-де мої малята!

— Ґел-ґел-ґел! — гусак ґелґоче. —
Вам допоможу охоче.
Та спочатку у ставку
Покупаюсь, в холодку.

— Бе-е! — забекала овечка. —
Відшукала б я кілечко,
Я знайшла б його давно,
Та не знаю, де воно.

— Я знайду! — індик впевняє. —
Але я недобачаю,
Та, на жаль, на превеликий,
Окулярів для індиків
Ще не роблять. Ви вкажіть
Місце, де кільце лежить.
Постараюсь відшукати
Й власниці його віддати.

Хто каблучку знайде?
Хто ж то з ґанку зійде?

— Я знайду! — тріщить сорока. —
Я, сорока, швидкоока.
Я знаходжу ложки,
Блискітки та брошки.
Але все, що відшукаю,
До свого гнізда складаю.

Не турбуйся, білоока.
Не шукай кільця, сороко!
Хоч Олюся і мала —
По кільце сама пішла.

Уперед, за кроком крок,
Сходами на моріжок,
Стежечкою криво й косо.
Тут кілечко і знайшлося.

Повернулась Олечка,
Простягнула ручку —
А на ній, мов сонечко,
Світиться каблучка!