Казку цю читай ось так —
Тихо, тихо, тихо…
Був собі один їжак,
А з ним їжачиха.
Звірі ці були із тих,
Хто шанує тишу.
Їхній же малюк за них
Був іще тихіший.
Йдуть гуляти втрьох звірки
Стежками нічними:
Батько й мати — їжаки,
Їжачок — дитина.
Гуп-гуп-гуп — ледь чути ніжки
Вздовж осінньої доріжки.
Сплять у тиші лісовій
Всі — і звір, і птиця.
Та у темряві нічній
Двом вовкам не спиться.
На грабіжку йдуть вовки
Глухими стежками.
Наїжились їжаки —
Навсторч колючками.
Ніби м’ячики колькі,
Ніг, голів — не видко!
— Чуєш, синку, йдуть вовки.
Заховай голівку.
Зіщулився їжачок,
Голки розчепірив.
Дзиґою зайшовсь вовчок,
Заплигав, заскиглив.
Лясь — зубами: клац та цмок!
Куснути ж — боїться.
Відійшов кривенький вовк,
Підійшла вовчиця.
Крутить їжака вона —
Бачить лише спину.
— Де живіт? Де голова?
Що то за новини?
Почала катати тут
М’ячик, вздовж дороги.
Їжаки ж у наступ йдуть —
Колють вовчі ноги.
В їжачихи, в їжака
Дуже спина вже колька.
Відійшли вовки від страху,
Огризаються невдахи.
— Т-сс… — шепочуть до малятка
Їжаки, — лежи, дитятко.
Нема віри сірим,
Ось і ти не вір їм!
Ще довгенько б тут стояли
Вовчик і вовчиця,
Аж поблизу пролунали
Постріли з рушниці.
Пес загавкав та й замовк…
До вовчиці каже вовк:
— Щось не здужаю, старенька!
— Заховаю-но хутенько
Хвіст і ніс під черевце.
Зщулюся…
Стара ж на це
Синові відповідає:
— Припини патякати.
Тож голок у нас немає —
Жодної, ніякої!
Нас лісник візьме живцем.
Краще підемо тихцем…
Хвости злодюги підібгали
І зникли в хащах, мов розтали…
Повернуться додому всі —
Ото вже буде втіха! —
Якщо й кінець розповіси
Теж тихо, тихо, тихо…
Покотилась, покотилась
З Ольчиної ручки,
З ґанку нашого скотилась
Чарівна каблучка.
З ґанку ґудзиком
Скотилась
За кущиком
Причаїлась.
Хто по згубу
Піде?
Цяцю любу
Знайде?
— Я! — муркоче кішка. —
Зачекай-но трішки,
Бачиш, я чатую —
Мишеня пантрую.
Покотилась, покотилась
З Ольчиної ручки,
З ґанку нашого скотилась
Чарівна каблучка.
Покотилась
Без ладу,
Десь вляглася у саду.
Хто каблучку знайде?
Хто ж то з ґанку зійде?
— Я! — це курка квокче. —
Якщо я захочу,
Вам насіннячко знайду
У дворі, або в саду.
А примружу око — враз
І кільце знайду для вас.
Та біжу курчат шукати —
Хтозна-де мої малята!
— Ґел-ґел-ґел! — гусак ґелґоче. —
Вам допоможу охоче.
Та спочатку у ставку
Покупаюсь, в холодку.
— Бе-е! — забекала овечка. —
Відшукала б я кілечко,
Я знайшла б його давно,
Та не знаю, де воно.
— Я знайду! — індик впевняє. —
Але я недобачаю,
Та, на жаль, на превеликий,
Окулярів для індиків
Ще не роблять. Ви вкажіть
Місце, де кільце лежить.
Постараюсь відшукати
Й власниці його віддати.
Хто каблучку знайде?
Хто ж то з ґанку зійде?
— Я знайду! — тріщить сорока. —
Я, сорока, швидкоока.
Я знаходжу ложки,
Блискітки та брошки.
Але все, що відшукаю,
До свого гнізда складаю.
Не турбуйся, білоока.
Не шукай кільця, сороко!
Хоч Олюся і мала —
По кільце сама пішла.
Уперед, за кроком крок,
Сходами на моріжок,
Стежечкою криво й косо.
Тут кілечко і знайшлося.
Повернулась Олечка,
Простягнула ручку —
А на ній, мов сонечко,
Світиться каблучка!