— Чому в моєї мамочки
На щоках дві ямочки?

— Чом у киці-кішечки
Замість ручок ніжечки?

— Чому яблучка в лошати?
Чому їх не скуштувати?

— Чому жабка невеличка?
Чом не носить рукавички?

— Чому шоколадки
Не ростуть на грядках?

— Чом у няні
Волосся у сметані?

— Через те,
що в мого синочка
рот не має замочка.

«Ану, дітвора!
Хто в світі хоробріший над усіма?»
Діти хором всі доладно:
«Лев!» — «Але не так вже й складно
Зватися найсміливішим,
Коли за швабру лапи ширші.
Не лев, не слон найхоробріші,
А… миша!
Сам бачив диво вчора я,
Як влізло сіре мишеня
У кухні на велике блюдо
Й, не поспішаючи нікуди,
Всі крихти виїло — ти ба! —
Під носом сплячого кота».

А мене на чай в свій дім
Мишка запросила.
Думав, не потраплю, втім
Якось вліз насилу.
А тепер скажіть, прохаю,
Що то за мана́?
Ані дому, ані чаю —
Нічо́го нема!

Спи, Васильку, спи дитя!
Годі вити, вовченя!
Досить мукати, корівко!
Півничку, не кукурікай!
Цуценятку, не гарчи!
Ведмежатку, не ричи!
Припиніть галасувати —
Наш Василько хоче спати…
Василечку, засинай,
Очками ти не моргай,
Ніжками не теліпай,
Не пустуй, бо треба спатки.
Лю-лі, лю-лі! Ладки-ладки!

Жили собі в хижі
Сірі свитки — миші.
А в хаті жив кіт,
Оксамитний живіт.
Пішов кіт до хижі,
Гадав, сметани полиже,
Та хижа на клямці,
А в хижі сіроштанці.
Всівся під дверима кіт —
Серце впало у живіт —
ніяк не увійти!

Ось заспівав кіт,
Оксамитний живіт,
Голоском тоненьким,
Ніби мишка маленька:
«Гей, там, у хижі!
Я теж миша.
Страшенно хочеться їсти,
Та під дверима не пролізти…
У вас того ж добра у склянці!
Викачайте лапки у сметанці
Та висуньте з-під низу.
Швидше, глухі мармизи!
Я полижу
Й “спасибі” скажу…»

Повірили котові
Мишки бідові
Та й висунули лапки…
А кіт хап!..
З усіх лап…

В дім їжак забрів із лісу!
Вранці дивимось — в тіньку
Він сидить за піччю, звісно ж
Чхає в пильному кутку.
Ми до нього — він так спритно
Вмить голками весь обріс!
Та за п’ять хвилин привітно
Лапки висунув і ніс.
Як у нас ти опинився,
Не спитаємо… Утім —
Зі своїми ти побився
Чи між люди захотів… —

Поживи, та за умови,
Що від нині ти цілком
Офіційно в цьому домі
Зватимешся Будяком!

Ти не лізтимеш до ліжка,
Бо іще поколеш нас.
Не чіпатимеш ти кішки,
З нами гратимеш весь час.
Їстимеш щодня чимало:
Зо три блюдця молока,
На свята ж — кавальчик сала
І чотири черв’яка.
Скажемо матусі — раптом
Захворієш — залюбки
Візьмемо і йод, і вату
Й змажемо аж по голки.

Залишайся, якщо хочеш,
Уночі мишей хапай…
Думай — ще є час до ночі,
А не хочеш — прощавай!