Вона лежить сама —
Авжеж, красуня спляча.
Відчинена труна —
Та принц її ледачий.

Вона за стільки літ
Навчилась ворушитись
І бачити цей світ,
І навіть в ньому жити.

А принц собі гуля,
Пустує, трохи бреше.
Красуня все здаля
Для нього коси чеше.

Воскресла з небуття
І без цілунку його.
А принц, немов дитя,
Злякався замість того,

Щоб їй сказати лиш:
«Ти гарна, ти єдина»,
Бо ж за останній гріш
Для нього сукню вділа.

Іще чека вона
На нього в самотині.
Та прагне принц коня
І пляшку пива слинить.