Ми разом!
Замітає сніг сліди
Тих, хто кохав на цій Землі… З тобою
Нам пощастило стрінутись і йти
До Сонця вдвох дорогою одною.

Ми разом!
А довкола сніг та сніг…
Загнала холоднеча нас у вершу:
Куди ж іти в хиткій зневірі криг?
Цей світ обжити треба нам уперше…

Отак, усе спочатку… Глухомань
Така і пустка — годі не тремтіти…
В сльоті тривог, у бруді калабань
Ми ростимо палке зернятко літа.

Сніжинки роздивляюсь мимохідь —
Цих посланців і чистоти, і світла,
Сколошкана щоб не розтала мить,
Не здиміла щоб вічність сном пониклим.

«Ми разом!» — радість серце обпіка,
А сніг запорошив — в усіх усюдах…
Йдемо до Сонця, і в руці рука —
Живе і тепле, найщиріше чудо…