Спитай мене,
чи шовком молодим,
чи льоном
в опуклих вузликах,
сплетених
чарів золотих
це звичайне диво
збулося…
Тче струна прозора голосу
зойк солодкої млосності,
легкий подих невагомості
на терезах затих.

Знов зліта
фонтана срібна гра!
Та й у крапельку одну
збіга…

Спитай мене,
де по світах
блукали зорі ті,
щоб втілитись у очі
відтепер твої,
віддану пророчу
силу повені
нашого кохання,
чуєш,
джерело не згасне,
ні…
Чого мене так любиш —
запитай — але я
так-таки
не відповім тобі…

Знов зліта
фонтана срібна гра!
Та й у крапельку одну
збіга…