Чекати на шлюб,
на дітей, потім і на онуків чекати?
Душа має тут
На Землі вільним птахом щомиті літати.
Чи має її щось постійно
У спину ліниву штовхати?
Тому і не дивно,
Що загнані ми, мов шкап’я біля хати.

Не атракціон тут, не цирк,
Не для витрішків нас народили.
І не для розваг полем цим
Нас, не ми себе, тут засадили, —
Але проростати! —
Не гнити-сидіти в чеканні погоди —
Ми маємо стати
Продовженням-квітом Землі перед Богом.

Чекати на шанс
Чи на долю нову для країни, нащадків?
Нічого ніхто нам не дасть.
Ми — Земля, ми багатство її, її статки.
Людина Землі —
Найцінніше, що є в очах Матері й Батька.
Небесні Батьки
Бачать людство всесвітнім, своїм, не безхатьком.

Ну ж бо́, уставай,
Розцвітай, найпрекрасніша земле-людино!
Ти бого-земля
І з тобою у спілці рослино-тварина.
Оновлюйся миром,
Бо ти божество, що не знає упину.
Безсмертям вимірюй
себе і окрасу землі — Україну.

Людино, ти світло! —
Таким тебе батько небесний замислив
І трьом добрим звичкам
Навчив, трьом ключам життєдайно-корисним.
Трьом першо-важливим речам,
Що женуть зло і страх, очищаючи простір,
Прозорим і чистим життям
Виявляється істинне щастя на прозір:

Це — думати тільки про добре,
Казати й робити так само.
Думки-слова-дії — наш обрій
до Батька Небесного й Мами.
Ми — діти богів найдобріших,
Тож по-божому нам і вчиняти:
Зігрій, добра думко;
Утіш, добре слово;
Зціли, добра справо завзята!

Люби, добра думко;
Рясній, добре слово;
Твори, добра справо завзята!