Я завжди був за тих, кому гірше і важче,
Я завжди був для тих, кому тяжко було,
А мистецтво моє, як та паморозь наче,
Що з калюжі зробила лазурове скло.
           
Я любив і люблю цей примарний і тлінний,
Цей байдужий і вже помираючий світ,
І розкішного всесвіту райські купѝни,
І ефіру над зорями синій політ.

Коминар, той, якого замурзала сажа,
Той копач, котрий крейду із шахти вийма.
Жив я дивним життям лиш своїх персонажів,
Ну а власного досі життя і нема.

І міняючи легко і ролі, і грими,
Я і в горе й в житті не своїм розчинивсь,
Ну а власне – програв, та проте Серафими
По мою бідну душу прибудуть колись!

19 січня 1952
Москва