Світлані Бондар

Заслухана в собі, неговірка,
Зі стразами забутих сліз на віях
Я десь далеко, і мене торка
Глибинний сум, нанизаний на вилах.

Я хочу жити і того не сплю,
І від зазублин болю потерпаю,
Бо піниться свобода, з кришталю
Збігаючи за обрій долі краю.

Я хочу все залишити і всіх,
Розмішуючи сліз солоні перла
У трунку, де дзюрчить Сократа сміх.
Я вже пила його і не померла!

Цикута самопізнання гірка
Здалась мені амброзією світла.
Заслухана в собі, не говірка…
Я хочу бути, і я є, і квітну.