Коли я перекинусь на стару
Пожовклу вербу в корчах вузловатих,
Звірки до мене прийдуть волохаті
Почухатися в трісках, об кору.

Поважне птаство вигадає дім
Собі на рясних вітах гойдалкових
Та здійме добрий галас, але ним
Заслухаюсь у мріях світанкових.

У різьбленому зморшками чолі.
Знайдуть комашки схованку й пенати,
Аби не лоскотали мя завзято…
Нехай гризуть і ссуть мене, чом ні?

Хай навіть копне коник молодий,
Відтискуючи в стовбурі підкову.
Хай лине спів на вітах гойдалкових!
Хай лишить руно овен золотий!

Тоді вже я розквітну, підіймусь,
Зеленим листям обійму родину —
Городину мою, мою тварину,
Якій я і старою знадоблюсь.