Зранку зі знайомим світом
Зустрічі зраділа,
До його кожуха-свити
Душу притулила.

Відсахнувся світ від мене
Заспано й надуто…
Дивно мені і непевно,
Та вже якось буде.

Ескалаторами вгору
Й вниз крокую світом.
Лежебокою-затором
Світ буркоче слідом.

Світ то ледве бовваніє,
Льодом наростає,
То, мов сніг, у вічі сіє,
Висковза, тікає

Із-під ніг… Та то нічого,
Що нема людини…
Якось буде. Серця човник
Відплива у днину

У новую, де наразі
Незнайомця дотик
Стріне в просторі і часі
Мій відмерзлий вогник.

2005