Сідаю охляп на коня
І мчу за обрій…поза світом…
Мені нема де тут подітись —
На посміховиську щодня.

Нагаптувала — не пройти:
Із мовчазними мову шию,
Із крикунами все німію
У жебонінні самоти,

Зі зверхніми тупію враз,
Пиху їм нібито чатую,
Та більше тільки ще дратую
І провокую повсякчас

В начальства посмішку криву
І гніву панського везувій…
Оглухла, знищена й беззуба
Піду купатись у траву…

Волосся зі стеблом зрідню,
Чоло з думками заквітчаю,
Боками землю закачаю,
Заколишу сльозу в зорю.

І стільки щастя напилить
Мені з крильцят комах убогих,
Кентавром видовжаться ноги,
І кінь мій світ перелетить!