А коло вужче, вужче — до долонь,
Що обхопили шию та стискають…
Я вже в собі себе не відчуваю
І дихаю все якось осторонь.

Лихий сусіда вовкувато жме-
ться, й годі на листа чекати з доми.
А би не збожеволіти від втоми,
Не знудило б — не витримаю вже

Оте душіння мавра самоти,
Оту незриму зраду щойнаближчих.
Коли терпіння ваги перевищить —
Тоді я зможу встати і піти.