Я була на дивному базарі —
Без грошей, купівлі й продавців.
Там бриніло золото хазарське
Й затишок персидських килимів,
Прянощів сухі фонтани били
Між тонких китайських порцелян…
Я чомусь, не знаю, задивилась
На подружжя втомлених селян,
Що собі люстерко вибирало.
Щось мене штовхнуло у нього
Зазирнути поспіхом — ого!
Я була не вдягнута! Чимало
Тут тканин шовкових та спідниць,
Царських балдахінів, для дівиць
Модних суконь… Я ж то пам’ятала,
Що за все душею платять тут.
Так я міркувала і ховалась
За великим глеком. Коли чуть! —
Глек заговорив, і я злякалась,
Відсахнулась вбік, а там — накидка
Полотняна — узялась нізвідки.
Я її із радістю вдягла
Й раптом… опритомніла удома.
Коло ліжка скинула сірому,
Але спати більше не могла.
Бо вона зі споду до нестями
Сяяла всіма тими скарбами…