Ой на Івана та на Купала
свічка в доброму серці
ватрою стала.
Єднання з Богом
зайнялась в людині заграва —
пізнання Любові чистої
вогняний віночок знай собі плава
водами світловими,
зітканими Премудрістю
у сто сонць дотичних…
Сьогодні земля з небом зливаються
у людському серці навічно.
Цвітом папороті проростає
ця всеблага боголюдська спілка!
Ой, не шукай, людино,
вузьколобого для себе
щастя-квітку.
Знайдеш примару і сама
перекинешся на примару пропащу.
Побач людей довкола братами
і в собі уздриш отруйні хащі —
згорять на святій ватрі купальській
усі страхи родові, руйнівні програми.
Видобувай чистоту у доброті,
а доброту в чистій Макоші-Мамі.
Ой на Івана та на Купала
Макоші Купавою обернулась —
і кожна в світі жива душа
від Останньої правдоньки стрепенулась:
Івана нема без Купави,
Як Неба без Землі, Премудрості без Духа.
Як нема дитини без Матері,
А людини без людини —
друга без друга.
Сходять з неба добрі Боги,
щоб з’єднатися з добрими людьми
у Братчині щирій та великій…
А глухі і далі шукають грошей-скарбів,
сліпі і далі грають в рабів,
в жінку і в чоловіка.
Ой на серѐдині, ой на вершечку літа вишнього,
ой на Івана та на Купала
комусь хороводи братання людей в Богові
так і лишаться
простим
вогнепоклонницьким
ритуалом.