Що за диво Мурчик мій,
Сірий котик дорогий!
Вміє весело він грати,
Гарних пісеньок співати.
Кожушок на нім м’якенький,
А хода його легенька,
Тихі лапки, гнучка спинка,
Очка — ніби дві вуглинки.
Мурчика за те люблю я,
Більш за всі ляльки́ шаную,
Бо ми друзі нерозлучні,
Нам ніколи вдвох не скучно!

Світить місяця підкова,
Вкрита нічкою земля,
І до котика малого
Мама-кицька промовля:
— Вдень на небі сонце сяє,
Місяць — уночі… Та де? —
Жодне мишеня-роззява
На це світло не піде.
Котик каже: — Твоя правда,
Мишенятка не знайдеш.
Та потрапити до кухні
Можна крізь трубу — авжеж!
В кухні бачив нещодавно
Я горнятко молока…
На цім світі жити складно,
Коли голод допіка.
Щезли у трубі вусаті,
Та не знали одного:
Молока немає в хаті —
Люди випили його.