Усі прагнуть любові, особливо з віком… А жорстока Молодість дивується цьому бажанню зрілих людей, мовляв, уся насолода має належати лише їй — юній, пружній, безтурботній та головний аргумент! — молодотілій… Хоча сама ще не здатна кохати, по-справжньому, — не впадаючи в егоїстичні примхи, не наважуючись на щоденну працю віддачі…

Молодість відмовляє Зрілості в красі.

А Зрілість заграє з Молодістю, ніби випрошуючи винагороду (відстрочку на майбутнє), та рятує Старість від занепаду, боячись дня її приходу.

Старість — слізно-поблажлива до Молодості, яку все одно вже не наздогнати, та агресивно-заздрісна до Зрілості, бо це її такий недавній і такий ласий день…

Мудра ж Зрілість дивує несполучними речами:

- вона молода, але щедра;

- розумна, але не задавакувата;

- задумлива, але все ще тутешня.

Її мрії очищені, знання — цінні й продуктивні, наївність насправді є зворотним боком довіри, творчість — на рівні дихання (творю-існую), фізичне здоров’я наближається до стану безсмертя.

Вона не сумує за молодістю, бо її ніколи й не втрачала; не страхається старості, бо нема за чім жалкувати, адже живе сьогоденням, в якому збуваються всі її мрії.

Вона не шукає щастя, бо постійно перебуває в ньому.

Яка ж вона гарна! Мудра Зрілість. Розділена Любов. З людиною. Зі світом. Із Богом…