Які дощі! Які дощі!
Щодня змокаємо до нитки.
Тих ниточок вже тисячі…
Давай сплетемо з них повітку

І жити будемо у ній,
Як діви, як христи прийдешні.
Це чистий зруб у колі мрій.
Усе своє, усе безмежне:

І ліс, і річка, і плющі,
І запашне повітря з квітів…
Які дощі! Які дощі!
І ми крізь тіло ними вмиті

І простодушні, як малі,
З великими очима серця.
Тут наше місце на землі,
І з нього божа сила ллється.

Нарешті, є куди прийти
Перепочити і зігритись.
І завітає той сюди,
Хто не бажа зі злом миритись.

Тут рівні всі, товариші,
Братерство квітне незів'яле.
Які дощі, які дощі
Рятують людство занепале.