Не їв. Не спав. Збивавсь на чорний гумор
І з «дівкою» «горівку» римував.
Втікав, а більше упадав у ступор.
Частіше відмовлявся, ніж давав.

Відрікся від усього, окрім неї,
І через це почав жадібно брать
За руки, перса, ну а потім красть.
Тому-то й жодну не назвав своєю.

Тому й не спав і досі ще не спить.
Не їсть, бо запісні усі дівчата.
Жебрак іще й не починав кохати –
За жданиками в черзі вік стоїть.

Він каже, що помер, а сам вбиває.
Гадає влучив – але враз в кількох.
Який він геніальний! А не знає,
Що безнадійно жебрати удвох.

Жаліється. Це в нього «професійне»,
Старої звички збутися не зміг.
Тому жінкам і сукням править ціни –
Вимірює за довжиною ніг.

Хоч завжди за безцінним побивався.
По вуха у копальнях і книжках,
Кав'ярнях і майстернях закопався.
А наскрізь сам в лопатних держаках.

Копає – замість того, щоб садити,
Римує – аби сенс в житті з'явивсь.
Поета щастям мали наділити,
Жебрак на Музу горем наваливсь.