Ми читаєм Шніцлера. Маримо маркизами.
З мамою проводимо осінь в Туапсе.
Дівчинка зі звичками, дівчинка з «сюрпризами»,
Дівчинка не «абияк». Й це іще не все!

Нас не розуміють, ні, лиш повчають. Зрештою
Всюди утискають нас і «малою» звуть.
І хоча ми мамою майже не розпещені,
Ми свого добитися вміємо, мабуть!

Через нас мордуються інші дуже часто. Ось
Влітку в Євпаторії був такий момент:
Випив грам цикорію Вольдемар нещасний, хоч
Він іще в гімназії — мало не студент.

Коротенькі платтячка викликають пристрасті,
Сварки до істерики з бонною й з мама́.
Бонни ці покірливі — сволоцюги рідкісні.
Як чума! — рятунку від таких нема.

Вічні неприємності. Ласощів позбавили!
Від хвоста огидного ниє голова.
Що це за традиція? Дурноваті правила.
Ще й кузен, мерзотник, квітку пришива!

Бонна переслідує цілий день, як марево.
Ходиш, мов по ниточці — що це за життя!..
Ах, дівчатко з примхами, як я співчуваю Вам,
Як я розумію Вас, та, на жаль, лиш я!