Лариса Дубас

В дім їжак забрів із лісу!
Вранці дивимось — в тіньку
Він сидить за піччю, звісно ж
Чхає в пильному кутку.
Ми до нього — він так спритно
Вмить голками весь обріс!
Та за п’ять хвилин привітно
Лапки висунув і ніс.
Як у нас ти опинився,
Не спитаємо… Утім —
Зі своїми ти побився
Чи між люди захотів… —

Поживи, та за умови,
Що від нині ти цілком
Офіційно в цьому домі
Зватимешся Будяком!

Ти не лізтимеш до ліжка,
Бо іще поколеш нас.
Не чіпатимеш ти кішки,
З нами гратимеш весь час.
Їстимеш щодня чимало:
Зо три блюдця молока,
На свята ж — кавальчик сала
І чотири черв’яка.
Скажемо матусі — раптом
Захворієш — залюбки
Візьмемо і йод, і вату
Й змажемо аж по голки.

Залишайся, якщо хочеш,
Уночі мишей хапай…
Думай — ще є час до ночі,
А не хочеш — прощавай!