У 2002 році побачила світ друга збірка поезій молодої луцької поетеси, члена Національної Спілки письменників України у Волинській області Нати Гранич — «Крилатий пес розлуки» (Видавництво «Волинська обласна друкарня»).

Нова книга — це завжди свято, якщо вона написана талановито й оригінально. У даному випадку це й «вдала спроба подолати тяжіння класичного вірша і намагання у плідному творчому пошуку і поступі, жодним чином не заперечуючи усталеної традиції, вийти за непізнані обшири силабо-тонічного віршування», це й, безумовно, нетрадиційний матеріал текстів, надиханих природою російської Півночі, непростим й водночас поетичним життям народів тундри. Для авторки книги, українки за походженням, Чукотка — друга батьківщина, де пройшли її дитинство і юність. Олені, собаки, золотошукачі, північне сяйво, морошкове море — це все, а можливо й своєрідний «морозостійкий» імунітет до труднощів у підкоренні нового, невідомого й »зліпило», немов з оспіваного нею улюбленого снігу, Нату Гранич, як поетесу:

Не знати як, не знати як і звідки,
Під небом цим, з-під цих снігів цвіту.
--------------------------------------------------
Прийшла й цвіту, мені всього так мало,
Моїм снігам багато так мене.

По закінченні магаданської школи Ната вертається на Україну й поступає на навчання у Рівненський інститут культури, де й здобуває диплом бібліотекаря. Волинь, а саме Луцьк став рідною домівкою для авторки. Тут вже декілька років вона очолює Обласну дитячу бібліотеку, в якій панує високий просвітянський дух, любов до книги, а мистецькі заходи й літературні вечори у її стінах створюють чудову атмосферу свята знань і активного відпочинку.

«З такою біографією вона не конче мусила стати бібліотекарем, поетом — повинна була», — пише у передмові до книги відомий поет та письменник на Волині, член Спілки Василь Слапчук. Бо »хто зумів розгледіти цяточку на спині мурашки, тому чутна музика поезії… Поезія Нати Гранич стихійна, як дощ, якого синоптики ні відвернути не змогли, ні передбачити не зуміли».

Тож — будемо насолоджуватися цим благословенним дощем, а може сонцем, яке:

перевтілюється в мурашку,
навіть не в мурашку —
в мурашеня.
А надвечір —
В маленьку цяточку на її спинці.