Не можна сказати, що її світ заходився руйнуватись просто на очах. Радше, нарешті, почали ламатися ті декорації життя, котрі завжди їй заважали і за правилами яких вона з власної охоти ніколи й не жила.

Спочатку стали зникати з її поля зору люди — причому самі. Ті знайомі і «друзі», спілкуванням з якими вона несвідомо, а потім і свідомо нудилася.

Потім почала відпадати маса літератури, кіно, музики й взагалі більша частина культури в цілому, яку вона вже не могла сприймати, незважаючи...

«Очі чо̀рнії, найяскра́віші…»

«Красно дякую, — сказав я вже у передпокої помешкання городничого Нестора Омеляновича Федоренка і потягнувся було по гроші за урок, простягнуті мені самим господарем, що вийшов мене проводжати, коли залунав мотив романсу, який був дуже модним у Петербурзі, а у провінціях щойно почав уходити в моду. Це грала моя учениця, дочка Нестора Омеляновича Наталочка. Під невправними десятирічними пальчиками вихоплювалися й тут таки спотикалися мало не на кожній ноті...

Дивовижній Л. Б.

Щойно народившись, вона не закричала, як робить переважна більшість немовлят, а прокашлялась, наче збиралася декламувати, співати абощо. Потім, глянувши на маму (а вона з перших хвилин життя вже добре бачила), сказала: «Ага…» і вельми мудро, як на її вік, втупилася в неньчині груди. А коли її піднесли до цих жаданих грудей, власне до однієї, вона делікатно скуштувала її. Тобто підхарчувалася лишень одним молозивом, бо молоко її не вразило. Відставивши від соска масненьку від...

1

Бадьорий крик півня провістив неділю. Це був сонячний, гарний недільний ранок. Коли півник упевнено заспівав вдруге, на кухні вже радісно шкварчала яєчня. Любоньці подобалося, коли матуся подавала їй «у білих хмаринках два сонечка», в які можна було мочати хліб і жувати його, закусуючи хрусткими краєчками білка.

А на обід бабця приготувала курячий бульйон і до нього пиріжки з м’ясом.

Уся родина з ентузіазмом пообідала і неспішно розбрелася по кімнатах трохи відпочити, адже...

У великому-великому світі дерев-велетнів, великих птахів и великого за чисельністю народу комах знайшлося собі одного дня маленьке Курча. Як так сталося, що воно опинилося самісіньке посеред безмежного царства Лісу, ніхто б не відповів, навіть поважне королівське подружжя Круків, які володіли цим Лісом і вважалися найрозумнішими серед усіх його мешканців.

Та у нашого маленького Курчатка було велике, допитливе серце й двійко уважних намистинок-оченят, що все помічали довкола і за всім...

Изотов никогда не мог понять: как это быть добрым и не до конца, то есть не отдать при случае всё, что имеешь. А преподленько думать о том, что ведь завтра-то и тебе понадобится, да, может, даже и сегодня, ан — нетути… Как он не любил это назидательное и по сути очень пошлое выражение: «ан — нетути». Ну и где же тут доброта с такой-то мелочной мыслишкой под мышкой, и ведь даже не на уме — а всё так, походя, на быструю руку, на всякий случай, авось понадобится. Тем более что живой-то образчик...

Все началось с того, что в третьем классе музыкальной школы я влюбилась в НЕГО. Близился академический концерт, который, как обычно, выпадает на последние дни месяца. Мне предстояло разучить и исполнить на концерте пьесу «Апрельская капель», не помню уж какого композитора. Я почему-то никак не чувствовала между нот, как между лопаток, этой апрельской дроби дождя. Кажется, чего проще — увидеть стаккато, маленькую черную точку над нотой, и вообразить, что ты без зонта и промокаешь ни за что ни...

Отец (Зиненко) служил на заводе и заведовал складом. Этот ленивый и добродушный с виду гигант был в сущности очень пронырливым и каверзным господином. Он принадлежал к числу тех людей, которые под видом высказывания всякому в глаза «истинной правды» грубо, но приятно льстят начальству, откровенно ябедничают на сослуживцев, а с подчиненными обращаются самым безобразно-деспотическим образом. Он спорил из-за всякого пустяка, не слушая возражений и хрипло крича; любил поесть и питал слабость к...

Кто бы мог подумать, что ему — рафинированному раздолбаю, жгучему красавчику-хаму, а иногда учтивому и строгому аристократу голубых кровей — может понравится она… На такую ведь даже внимание не обратишь. Вернее, заметить-то ее можно, если близко подойти, и то разве как что-то «неудобоваримое», выпадающее своей нелепостью из общего ландшафта. Она ведь и одевалась, по его «гарвардскому» вкусу, не ахти — какая-то юбка предлинно-неровная, словно в заплатах, или рвано-короткая, полувер...

Сырость «зашкаливает» — за сто на барометре. Сижу в одеяльном куле, чтоб согреться. Давление нижайшее — клонит в сон да в разные стороны качает, тошнит. За окном дождь «с цепи сорвался»… Уже 10 утра…

Темнотища-а-а…

Отец спит и на все наши с мамой просьбы проснуться — отнекивается; спит, как и живет: то есть неторопливо, лениво, не солнечно и с полным равнодушием к миру…

Оживляется папа только за обеденным столом да перед телевизором. На живых людей уже не реагирует — неинтересны...

Любий друже, чи не знаєш ти того Метелика, який велетенський вітер здійняв? Ні? І тим вітром широку пашу зорав, ні, не знаєш? Тю! Та засіяв сонячним попелом землю рясно-рясно, що аж і не зогледівся, як сто тисяч сонечок там повиростало. І досі не знаєш, про кого я тут розмову веду? Гой, то ти, мабуть, у Дитячій Академії гри ніколи не вчився. А вже пампушок із зоряним повидлом не тільки не їв, та навіть й не нюхав...

Тож послухай, бідолахо невчена, казку про Метелика...

...Знов хора, під самий корінь... Була м вчора вкінець отуманена спекою найсуворішою... Ледве припхалася додому з концерту. Отам публіка не зважала на святу класику — їла поволі пиріжки із яблуками й вишнями, шурхотіла підступними пакетами, була вельми оголена й розкута.

Ряд професури (ближче до сцени), звичайно ж, відрізнявся якоюсь академічною зібраністю, рівними спинами й поважними та разом з тим дитячо привітними обличчями.

Літня естрада, моя найулюбленіша, з неможливими...