Спочатку вони заборонили
любити Його, як я вмію,
називати єдине можливим
материнським звертанням —
звертанням не від мене,
а, так би мовити, Її через мене.
Потім лагідно почали відводити
увагу від Вісті, яку Він
приніс людям — усім,
а не тільки інтелектуальним
духовникам теософам і отцям.
А тепер у своїй душній кумирні,
куди мене наполегливо пхають
і де вони Його остаточно
розіп’яли і зачинили від людей,
незважаючи на великі наклади
друкованих ними праць Його,
вони чекають від мене
гострих і неймовірно глибоких
витончених золотих цвяшків…
І, о Боже, це не Він, не Він,
а кумир мене просить про
духовну високу стриманість,
а емоційність і душевність,
щиру сердечність, особисту душу
залишити за порогом
чистого, небесного шифру…
А Він — юродиво, вибухово-
е м о ц і й н и й,
вибухово-лагідно щирий,
тихо-дитинно-довірливий,
ніжно-якнайглибший… —
пише так само, а не інакше…
Так, як прості люди й діти
Його чують, як моє наївно
дитяче без хитрощів серце
вивчає Його науку
Любові, якої немає
ні на небі, ні на землі…
Це кумир, а не Він
скипає від гніву, кидаючи
у листах злі слова «сволота»,
«евтух», «смоква» абощо…
Це кумир, а не Він
запевняє мене у моїй
майже геніальності,
а вони підхоплюють
і хором нахвалюють
мій «потужний потенціал»…
Так от, я заклинаю вас
ніколи, чуєте, ніколи
не говорити мені про мої
здібності і якісь таланти…
Мені це не цікаво і це
аж ніяк не стосується справи…
найпотрібнішої справи
передавати осмислення Ним
того небесного шифру,
який несе Він своїм нелегким
життям помазаника божого…
Тільки цим передавачем
я і намагаюсь і мрію бути
якнайглибше і якначесніше,
і якнайчистіше чистого.
                                  
16.01.2020 р.