Гуси зраночку гуляли,
Гусеняток рахували.
Йой! Одненького нема…
І шукають — та дарма.
Побиваються птахи,
Квилять, ходять навкруги:
«Ґел-ґел! Що там із малим?» —
«Чи не втік до лісу він?» —
Півник важно припустив.
«Ні, шуляк його схопив», —
Не погоджується качур.
А тиночком ворон скаче:
«Карр! На власні очі я
Бачив з вовком гусеня».
Гуси в розпачі: «Ой-лю!»
А індик: «Пулю-пулю!
Щоб зарадити в біді,
Слід шукати на воді…»
Гуси купкою зійшлись
І до річки подались.
Зирк! — а там собі кружля
Те загублене маля.
Гуси закричали враз:
«Ти чому пішло від нас?»
А гусятко: «Ґлю-ґлю-ґлю!
Дуже воду я люблю».

У лісі на галявині
Ялиночка росла,
Із гілочками гарними,
Зеленими була.

Їй Місяць колискової
Щовечора співав,
Сніжок неначе ковдрою
Тепленькою вкривав.

Ховалось під ялиною
Сердешне зайченя.
Поблизу йшло стежиною
Сердите вовченя.

Ось чутно! — під санчатами
У лісі сніг рипить,
Конячка з дровенятами
Трюхикає, біжить.

Дідунь на дрівцях тих сидить
І править навпростець.
Ялинку він зрубав умить,
Під самий корінець.

Тепер ошатна, чепурна
Ялинка сяє нам,
І стільки радощів вона
Приносить малюкам.